Про ФСТ "Динамо"
Наші Партнери
СПРАВЖНІЙ ЛІКВІДАТОР
Новини
     Його ім’я серед десятків, тисяч людей, які, не шкодуючи власного здоров’я і навіть життя, внесли вагомий внесок у справу ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, собою захистивши людство нашої планети від разючого впливу розбурханого атому. Чернігівець, полковник міліції Вадим Романов один із перших, хто прибув на місце біди й боровся із жорстоким ворогом. Щоправда, з невидимим – радіаційним, але ж не менш підступним і небезпечним для всього живого. Про ті вісімнадцять діб, які минули в зоні відчуження, він згадує зі щемом у серці. Тоді ще молодий і здоровий лейтенант міліції Вадим Романов навіть не уявляв, що потрапить у самісіньке пекло:

- Це вже нині Чорнобильська катастрофа вважається трагедією двадцятого століття, а тоді, у 1986-му, вона була таємницею, - каже Вадим Станіславович. -  Розповім кілька епізодів, що залишилися у моїй пам’яті на все життя. Коли нас сповістили про надзвичайну подію на атомній станції, а потім терміново сформували загін органів внутрішніх справ у складі понад двісті осіб, третього травня ми вирушили до райцентру Іванків Київської області. Їхали в автобусах, погода була сонячна, весна пробуджувала природу, але у пасажирів радості не було. У душі кожного з нас була якась тривога… Незнання того, що чекає попереду, найбільше турбувало людей.
 
SDC13594
 
       За словами Вадима Романова, діставшись місця призначення, співробітники органів внутрішніх справ спостерігали, як автівки з людьми залишали зону. У пилу і колеса, і сам транспорт… Дехто із пасажирів вже тоді ніс і рот закривали комірцями та хустинками, аби не вдихати радіаційного пилу.

       - Люди у білих халатах спочатку нам нічого не пояснювали, бо самі не володіли інформацією, - згадує перші дні пан Вадим. - Серед людей поширювалися чутки, мовляв, уберегтися від радіації можна завдяки йоду та цукру. Але, як виявилося потім, користі від звичайного йоду не було... Вже згодом медики розповіли усі таємниці і ми трішки заспокоїлися.

       Ситуація скрізь була напружена. Завдання, поставлені вартовим правопорядку Чернігіщини, не з легких, адже ми мали організувати і провести евакуацію сіл Чорнобильського району і міста Чорнобиль.

       - Окрім цього, ми ще й на пунктах пропуску перевіряли автотранспорт, чергували на об’єктах. Та все ж найважливішим завданням  було вивезення людей, - продовжує Вадим Романов. -  Ні в кого нічого не запитували, просто виконували свій обов’язок. Будь-якою ціною потрібно було евакуювати всіх жителів. Тому, хто не бажав залишати свою рідну домівку, мої колеги казали: «Якщо не підете з нами, понесемо на руках». Були й сльози, й непокора… Найцінніші речі люди складали у вузлики, які потім вантажили у автівки.

       У книжці спогадів «Обпалені Чорнобилем» про перші після аварії дні роботи в зоні відчуження підполковник податкової міліції у запасі Володимир Романенко згадує: «Формуємо колону з «Ікарусів» і кількох вантажівок із речами. О 12-ій колона рушає до місця призначення в смт Бородянку. Через кілька кілометрів виходить з ладу автобус, в якому старшим їде лейтенант міліції В.С.Романов. Людей переводимо в мій автобус. Романов на руках переносить хвору літню жінку. Спека, пилюка. Колона на марші. Потім багатокілометрові затори в обидві сторони з автівок. Техніка була з українськими номерами: київська, донецька, дніпропетровська, запорізька, житомирська, кіровоградська, черкаська, вінницька, львівська, чернігівська…»

      Під час дозиметричного контролю Вадиму Романову наказали швидко роздягнутися, бо рівень радіації просто зашкалював. Після того, як лейтенанта помили, йому віднайшли інший одяг.

     - І сорочка, і штани на мені не застібалися, бо були замалі, - згадує полковник. - Зростом я вдався: 1 метр 90 сантиметрів. Виглядав, звісно, кумедно, але знайти за тих обставин щось підходяще було нереально. Втім, на моду ніхто не звертав уваги. Усе, що відбувалося там, було настільки неочікуваним, що, навіть, коли ми привозили людей із зони до іншої місцевості, «гостей» там  ніхто не чекав і не знав, що з ними робити. Ми самотужки знаходили керівників сільських рад, шкіл чи інших закладів і просили їх влаштувати переселенців.

      Вадим Романов почував себе в Чорнобилі більш-менш нормально, правда, інколи боліла голова, підвищувався тиск. За словами ліквідатора першої категорії, рятували наші земляки своє здоров’я від негативного впливу радіації за допомогою спиртного. Вживали його у невеликій кількості і вважали, що будуть завжди енергійні, сильні і молоді. Втім, життя бере своє. Багато  з тих, хто був поруч із Вадимом Романовим у квітневі дні, вже залишив світ.

       Нашому ж герою найближчим часом має виповнитися поважних 53. Щоправда, йому доводиться раз на рік лягати у лікарню, аби підтримати своє здоров’я. За плечима у нього неабиякий досвід та мудрість. Трудову діяльність пройшов від дільничного інспектора міліції. Нині на пенсії, але сидіти без діла не може. Вже п’ятнадцять років керує апаратом Чернігівської обласної організації ФСТ «Динамо», а також є заступником голови цієї організації.

      - «Динамо» - це найкраща у світі організація, - усміхається Вадим Станіславович, - бо ми не лише її представники,  ми розвиваємо фізичну культуру та спорт у правоохоронних органах. Усі співробітники силових структур, окрім Збройних сил, -  динамівці. Найголовніше завдання - всіляко сприяти тому, щоб співробітники могли займатися будь-яким видом спорту та були «нерозлучні» із фізичною культурою. Погодьтеся, Україні потрібні сильні, витривалі і здорові не лише чоловіки, а й жінки. Для цього влаштовуємо різноманітні спортивні заходи, дбаємо про спортивний інвентар, форму…

      Не зайвим буде сказане, що полковник міліції Вадим Романов багато років зі спортом на «ти». Зважаючи на те, який «спадок» нам залишився після аварії на Чорнобильській атомній електростанції, справжній Ліквідатор не лише пропагує здоровий спосіб життя серед динамівців, а й сам живе за таким принципом.

                                                                                                                    Лариса ГАЛЕТА

                                                                                                                          Фото автора